Caaкашвілі поділився досвідом сучасного містобудування у Києві

Як стало відомо ГО “Перспективи Києва”, новопризначений голова Одеської області Михеїл Саакашвілі під час київського урбан-фестивалю «PRO місто» у столиці розповів про кризові архітектурні експерименти, важливість публічних просторів у бідній країні й про те, як місту отримати 21 000 пальм для благоустрою території. DreamKyiv занотував найцікавіше з доповіді.

“У нас не було жодного грузинського архітектора, запрошували іноземців. Тоді ми заклали правило: за всіма іноземними командами архітекторів, які працюють над проектами у Грузії, закріпили по одному грузинському стажеру. За кілька років нам вдалося виховати вітчизняних молодих архітекторів віком до 30 років, які тепер впорядковують публічний простір країни. Так, капсульну заправку та McDonald’s у Батумі, збудовані 23-річним грузинським архітектором, визнали найкращою спорудою 2015 року”.

“Мене дивує Одеса. Місто з колосальною історією, вражаючим потенціалом населення застрягло в часі і не розвивається. Це так типово для пострадянських міст. Чиновники не беруться вирішувати нагальні питання, бюрократи лише сидять, уповільнюючи зміни. Одеса схожа на Тбілісі завдяки школі архітекторів графа Воронцова, яка працювала над містами, їхніми будинками, вулицями, шириною кварталів. Але в Одесі за 130 років нічого нового не з’явилося, усе завмерло. Занедбана архітектура відображає ганебну, гидку корупцію і бюрократію”.

“Головне — показати людям, що країна розвивається, зокрема, через доступні для всіх архітектурні рішення. Коли ми розпочали вдосконалювати бульвар Батумі, населення дійшло межі бідності: 800 доларів – це був середній річний дохід людини. В такі часи людям не цікаві готелі та ресторани. Тому ми створили публічний простір – з гарним фонтаном, недорогим морозивом. У нас не було жодного дозволу на реконструкцію. Паперову тяганину лишили на потім”.

“Прозорість будівель – важливий аспект архітектури. Будинок юстиції Тбілісі щодня впускає до 30 000 людей. Це гігантський «торговельний центр державних послуг» за скляними стінами. Всі процедури реєстрації підприємств, купівлі-продажу майна здійснюють в одній прозорій будівлі. Тут же можна, як у кафе, замовити паспорт. Презентабельні співробітниці приймають документи, фотографують, а за 10–15 хвилин приносять каву, сендвіч і паспорт. Також ми зробили «драйв», куди можна під’їхати на машині по додаткову послугу і за 5 хвилин вирішити своє питання. Але через цю архітектурну інновацію відкрито кримінальну справу. Будинок юстиції звели без дозволів, витративши з бюджету країни на 30% менше, ніж за такий самий проект просили бізнесмени”.

“Ми будували нову країну, а нова країна не заживе у старих будівлях. Ми збудували для поліції нові скляні споруди. До 2004 року грузинські поліцейські були пузаті приблизно як я (посміхається. – Прим. авт.). Ми провели реформу, і жодного пузатого не було аж до початку 2013-го (цього року закінчився другий президентський термін Саакашвілі. — Прим. авт.). Прозорі стіни доповнювали образ цих приємних молодих людей. Колись я презентував наш відділок поліції американському керівникові ЦРУ. Він запитав, куди ховатимуться полісмени в разі обстрілу. Такої кімнати у скляній будівлі не існує, відповів я, крім туалетів. І це важливо, бо громадяни повинні відчувати, що у відділенні не відбувається нічого такого, що варто приховувати”.

“На оновлених скляних прикордонних пунктах ми встановили правило: якщо за годину питання перетину не вирішилось, вмикається сигнальна лампочка. Це означає, що робочу зміну у повному складі звільняють. Нині максимальний час перетину кордону – 7 хвилин, лише трохи більше 1% громадян затримуються довше. Процедура в’їзду людей у країну не має псувати їм настрій. До реконструкції наші прикордонні пункти були ще гірші, ніж в Україні нині”.

“Архітектура – це завжди експеримент. Грузинсько-американський технологічний університет у Батумі ми задумали зробити найвищою будівлею Кавказу (200 метрів. – Прим. авт.). Ми побудували споруду, на 5 метрів вищу, ніж азербайджанці звели у Баку. Схалтурили, звісно, бо шпиль поставили (посміхається. – Прим. авт.). А потім я повернувся з Сингапуру, де побачив величезний басейн на даху. І вирішив, що нам треба не басейн, а парк розваг. Ми істерично шукали, де б у Батумі встановити парк, зрештою згодились на оглядове колесо. Почали шукати, хто його виготовить. Китайці пообіцяли за 9 місяців, але наші будівельники закривали проект за 4. Тоді харків’яни пообіцяли встигнути за 2,5. Коли є енергія, все вдається. Половину бюджету проекту у 300 мільйонів доларів профінансували американці”.

“Еклектичний стиль у Грузії – через те, що ми все робили поспіхом і в останній момент. Пальми під університетом Батумі посадили абсолютно випадково. Їх подарував шейх із Абу-Дабі. Я гостював у нього. Він питає, скільки хочеш — 5000, 10 000? Я відповів, що скільки не шкода. Через три дні дізнався із новин, що у місті сів літак із 21 000 пальм і їх треба розвантажити. Ось так будували країну, хто архітектора дасть, хто пальми підкине (посміхається. – Прим. авт.). Будувати країну легко з ідеалістами, вихованими інтелігентними людьми, яких в Україні достатньо. Україна не повинна бути найбіднішою країною Європи, слабшою за Молдову”.