Від чого треба захищати наших дітей?

Вчора з першим днем літа ми святкували Міжнародний День захисту дітей. Насправді, добре, що є таке свято-нагадування, яке змушує задуматись, як живеться нашим дітям сьогодні, від чого їх треба захищати ...

Найгостріше та найголовніше сьогодні питання загальнонаціонального рівня - це питання завершення війни. Адже по суті наші діти стали дітьми війни, як колись наші бабусі та дідусі. Тисячі діток по всій Україні втратили своїх батьків, дідів і дядь. Вони бачать війну з телеекранів і чують про неї від своїх рідних, які не задумуючись говорять про це при малечі. Як то прикро, але тисячі донецьких та луганських дітлахів досі не виїхали із зони АТО і бачать війну у реальному часі...Нашим дітям потрібна турбота, тепло і побільше позитиву, аби пережити усі ці страхи бути пораненими, вбитими, лишитись рідних тощо. Не виключаю, що для вирішення проблеми потрібно вводити уроки психологічної підтримки при школах тощо.

Друга мега-проблема, яка турбує і яку треба розв`язати, аби захистити дітей - це подолання економічної кризи та бідності. Адже фактично більше частина українців опинилась за межею бідності і не може не те, що забезпечити своїм дітям гідного дитинства, а банально прогодувати. І це при тому, що живемо ми не в голодні роки. Аби вийти з цієї ситуації, потрібно виводити з тіні економіку, боротись з корупцією та безробіттям, створювати нові робочі місця.

Ще одна проблема, але вже місцевого значення - це дефіцит місць у столичних дитсадках. Цифра вражає. Без можливості навчатись у дитсадку, спілкуватись зі своїми однолітками, соціалізуватись опинилось понад 12 тисяч київських діток. Насправді розв`язати проблему не так уже й проблематично. Головне, аби на це була політична воля. Дуже гарна ініціатива будувати дитсадки на основі державно-приватного партнерства. Це дещо зрушить ситуацію з місця, але не так швидко, як хотілось би. Не зовсім розумію, чому київська влада не пішла шляхом передачі дитсадків, які вже роками здаються підприємцям в оренду, або стоять зруйновані та занехаяні,за символічну суму інвесторам. Або чому не можна за тим же механізмом відремонтувати та облаштувати комунальні приміщення у районах, створюючи міні дитсадки на 30-40 осіб? До речі, у Варшаві такі міні-дитсадки дуже популярні і користуються попитом. Більше того, там навіть є виїзні “комунальні” няні, які обходяться батькам у 1,70 злотих за годину.

Отже, мирного неба над головою всім нам, мудрості, любові та добра, аби подолати усі складнощі, які заважають нашим дітям мати щасливе дитинство!
Давайте думати про їхні проблеми не раз у рік, а щодня! Адже уже завтра вони думатимуть про те, якої старості ми заслуговуємо...

Руслан Гаджимурадов