Чорна діра київського метрополітену

Проїзд у метро за 5 грн може стати реальністю уже в лютому. Підвищення ціни міська влада аргументує збитковістю цього виду транспорту. Цікаво, скільки правди в таких заявах і чи дійсно варто піднімати ціну на проїзд у метрополітені у більше, ніж два рази. Ми порівняли те, що оприлюднює влада із власними спостереженнями та незалежними дослідженнями.

Отож, що приносить найбільший дохід метрополітену? Звичайно, проїзд пасажирів. Дохід від перевезень пасажирів становить 525,8 мільйона. В той же час, за офіційною заявою КП “Київський метрополітен”, збитки підприємства становлять 435,9 мільйона гривень. І це лише за перших дев’ять місяців роботи (див. інфографіку). Особливої уваги заслуговує коментар представника метрополітену. Мовляв, в середньому підземкою користується 1,5 млн киян, а кожен четвертий пасажир – пільговик.

З іншого боку, експерти із впевненістю стверджують, що 80% працездатного населення щоденно користується послугами метро. Фактичне населення Києва – 3, 1 млн. Із них мінімум 1 млн працездатних мешканців столиці користуються підземкою двічі на день. Зробивши прості підрахунки, розуміємо, що цифри, наведені метрополітеном, викликають сумніви.
Зважимо на пільговиків: а це пенсіонери (за різними джерелами картку киянина – єдина підстава для безкоштовного проїзду в метро – отримали від 20 тисяч до 100 тисяч мешканців столиці), та студенти, що користуються пільгою 50% вартості проїзду. Максимум, який потрібно вирахувати – це 10%, а не 25, як зазначають представники метрополітену. Таким чином, підприємство повинне отримувати щомісяця не менше 100 млн гривень за проїзд пасажирів.

Звичайно, це умовний підрахунок, проте тут не враховано кількість приїжджих до столиці на один-два дні, які теж користуються метро.
Виникає логічне запитання, чому так відрізняється сума, що надає метрополітен від суми, підрахованої нами?

Одна із причин – це тіньовий обіг коштів у метрополітені. Як показує практика, зазвичай це відбувається із жетонами, адже вести їх облік практично неможливо. Портал «Ні корупції» зазначає, що кількість проданих жетонів у касах ніяк не фіксується, пасажирам не видають чеків. Самі жетони не мають жодних номерних чи інших маркувань, за якими їх можна було би порахувати чи зафіксувати.
У 2013 році. на станції метро «Мінська» впродовж року касир та інспектор щодня привласнювали близько 2 тисяч гривень. Згодом з’ясувалось, що вони вкрали близько 1 млн гривень. Чи є гарантія, що на інших станціях все чисто та прозоро?

Експерт у транспортній галузі Богдан Аганін вважає, що тіньовий обіг жетонів сягає 20-30%, а це не мало-не багато, 1 млн гривень щодня.
Звичайно, в метрополітені є проблеми із станом техніки, ескалаторів та вагонів, на що останнім часом жаліються представники цього підприємства. Проте, вони замовчують, що внаслідок порушення фінансової дисципліни метрополітен отримував збитки аж до 80 млн гривень на рік (2010). Та й прокуратура час від часу порушує кримінальні провадження щодо діяльності посадових осіб метрополітену.

Особливої уваги також заслуговує реклама як джерело надходження коштів. Підприємство отримує лише 12,5% від загальної суми, решта – у міський бюджет. Якщо справи метрополітену справді такі збиткові, то, можливо, варто віддати усі доходи від реклами у відання підприємства.
В будь-якому разі, метро – це найшвидший транспорт у столиці. Крім того, він залишається найбільш приваблим для інвесторів. Чому не використовується цей ресурс – залишається загадкою. Як і діяльність метрополітену.

Якщо вартість проїзду зросте до 5 грн, то доходи метрополітену лише за проїзд пасажирів становитимуть 250 млн гривень в місяць або 3 млрд гривень в рік.
Тож в яку чорну діру потрапляють кошти тих, хто щодня користується послугами метро? Чи є справжній (а не кишеньковий) контроль діяльності метрополітену? І найголовніше, як киянам при девальвації гривні зуміти оплатити проїзд?

Мабуть, посадовці, оприлюднюючи ціни на метро у інших європейських столицях забувають зважити на відповідність цін та зарплат в Україні. Та й ситуація із військовими діями лише загострює і без того складне становище киян. Хто ж знав, що «життя по-новому» буде таким...

Альона Романюк